Херсонський засуджений десять років доводить свою невинуватість

Покарання без злочину?

Справедливість – така штука: її не зважити й не оцінити грішми, але коштує вона дорого. Херсонець Олексій Колов за неї готовий і життя віддати. Життєвий шлях, до речі, в Олексія Володимировича трояндами не всипаний. Зростав у бідній родині, яку мати-вихователька дитсадку «тягла» на єдину свою жалюгідну зарплату. Багато чого в домі не було, тож спокусився легким заробітком: у 1993 році заліз через балкон до квартири на Шуменському мікрорайоні, забрав цукор, крупи та одіж. І з напханими чужим добром торбами одразу ж попався патрулю, отримавши три роки позбавлення волі. Відбув покарання у спеціалізованому закладі для неповнолітніх у місті Прилуки на Черкащині. Щойно звільнився, а чоловік старшої сестри підбив на новий злочин: напали на жінку, пограбували її, а Олексій її ще й ножем поранив. Дали п’ятнадцять років, і тут юнак нарешті второпав, що просто марнує свої життя, чинить біль матері, оточуючим і собі.

Вирішив узятися за розум: ще відбуваючи термін, познайомився з гарною жінкою, взяв з нею шлюб. Вийшов умовно-достроково, взявся за пошуки роботи. А за кілька місяців…знову повернувся за грати, начебто ніякого злочину не скоївши. Ось сповідь арештанта, котрий більшу частину з своїх 42 років провів, споглядаючи «небо в клітинку».

Сповідь арештанта

– Після звільнення шукав постійну роботу, але невдало – ніхто не хотів брати зека з двома судимостями. Тож чим тільки не перебивався: і підсобником у будівельній бригаді, і вантажником на ринку, і косметику рекламував. Потім старий знайомий запропонував торгувати автозапчастинами. Та чим би не займався, у понеділок обов’язково проводжав та зустрічав дружину з роботи. У магазині, де вона працювала продавчинею, по цих днях зміну здавала, й поверталася пізно. Я за неї побоювався, тому після зміни завжди забирав, – розповідає Олексій Колов. – Того дня, а саме  11 січня 2010 року  близько десятої вечора я також провів Аллу до магазину на вулиці Фонтанній, а близько півночі мав зайти по неї, щоб разом повернутися додому. Провівши, пішов до сусіднього Інтернет-клубу, де грав у комп’ютерні ігри та розміщував оголошення стосовно продажу автозапчастин. Потім купив у магазині по сусідству пачку цигарок і пляшку пива. Сів на бетонному блоці, пиво випив, запалив цигарку, а потім рушив до магазина, де дружина працювала. Вона вже й двері відкрила, коли з вулиці Ілліча виринає міліцейський «УАЗик». Звідти виходять двоє, й одразу до мене: «У районі скоєно злочин, ви підходите до орієнтування, бо в темному одязі й середньої статури». Я кажу: «За такими прикметами пів міста затримати можна». Але сів у їх машину, й поїхав – як з’ясувалося потім, до потерпілої. На тій же улиці Фонтанній зупиняємося біля житлового будинку, а назустріч виходять хлопець і дві дівчини. Одна дівчина закриває обличчя долонями. Міліціонери її запитують: «Це він?». Вона дивиться крізь пальці, кричить «Він!», і тікає знову в під’їзд. З’ясовується, що її пограбували, забрали золоті прикраси, та ще й зґвалтували в усі природні отвори. А я нібито є той грабіжник. Зрештою, в мене витрусили з кишень, що там було – складаний ножик, запальничка і старенький мобільний телефон, та разом з потерпілою повезли до Комсомольського відділення міліції. Там зустріч була «гостинною» – хто не заходив до кабінету, той вітав: «Оце наш ґвалтівник!» Зрештою, відвезли мене до ізолятору тимчасового тримання, а потім взагалі арештували. Й за вироком Комсомольського районного суду Херсона 21 грудня 2010 року я отримав чотирнадцять років позбавлення волі. Я всіляко доводив, що д злочину непричетний, але ні мене, ні адвоката й слухати не хотіли. Кілька разів намагався скоїти самогубство – «відкачували». Адвокат написав апеляційну скаргу – відхилили. А у розгляді касації Верховний суд України постійно  відмовляв: то адвокат начебто не всі документи на розгляд подав, то вони на пошті загубилися. Боротися за справедливість я й після усього не кинув – оскаржив вирок до Європейського суду з прав людини. Але й там розглядати скаргу відмовилися: адже немає рішення касаційної інстанції. Коло замкнулося!».

Замість доказів – суцільні сумніви

Якщо поспілкуватися із в’язнями в будь-якій виправній колонії, то найпевніше, двоє з трьох співбесідників скажуть вам: або невинні, або суд неправильно трактував докази, й «дав забагато». Але у випадку з Олексієм Коловим не все так однозначно.  Недарма ж працівники Північної виправної колонії № 90 Херсона після ознайомлення з документами засудженого самі запросили до нього журналіста, надавши йому змогу поспілкуватися з Олексієм, і особисто перечитати деякі матеріали. Скажу одразу: вирок по справі Колова багато в чому дивує.

Насамперед:  у пограбованої та зґвалтованої жінки забрали золотий ланцюжок, дві золоті обручки та кулон. Але геть нічого з цих ювелірних виробів ні під час особистого огляду Олексія Колова, ні під час огляду прилеглих до місця злочину кварталів не виявили. Із зґвалтуванням ще дивніше. За словами жінки, був і оральний, і анальний, і вагінальний секс з примусу, під погрозою ножа. Проте судово-цитологічна та судово- імунологічна  експертизи слідів сперми підозрюваного не виявили. А слину й кров упевнено не ідентифікували. Тому жоден експерт однозначних висновків не зробив – вони лише оперували ухильними формулюваннями типу «не виключено», «могли належати».

На певні роздуми наводить і опис обставин злочину. Потерпіла стверджує, що ніж, яким їй погрожували, то був саме складаник Олексія Колова – із пластиковими вишневими «щічками». Але ж як вона могла їх побачити, якщо злочинець спершу тримав лезо біля горла, стоячи ззаду, а потім біля живота? Адже в такій ситуації визначити, що ніж саме складаний, та побачити затиснуті в руці «щічки» фізично неможливо. Те саме із мобільним телефоном «Сіменс». Жінка повідомила, що опізнала його, оскільки грабіжник вів її додому, присвічуючи екраном. Та насправді старенький «Сіменс» щось освітити міг хіба в радіусі кількох сантиметрів. І нарешті: на речах жертви злочину – жодних відбитків пальців, належних Олексію, хоча того дня він рукавичок не надягав. Не обстежили й місця, де він купував пиво, не поговорили з тим, хто його продавав. А все підтвердження слів підозрюваного могло б стати підтвердженням його алібі. Чи в пошуках алібі ніхто не був зацікавлений – все воліли швидше справи «здихатися»?

І це тільки частина кричущих нестиковок, які фігурують у вироку. Втім, суд трактував їх на користь звинувачення, хоча повинно бути навпаки. Адже стаття 62 Конституції України визначає, що всі сумніви відносно доведення вини підозрюваного повинні розглядатися на його користь. А так не сталося. «Весь вирок суду ґрунтується на показах однієї лише потерпілої. Покази мого підзахисного суд абсолютно не брав до уваги», – наголошує у апеляційній скарзі адвокат Сергій Купчак.

Без надії сподіваюся

Промовиста деталь: Олексій Колов у справі про пограбування із зґвалтуванням ніколи не визнавав себе винним. І ніколи не погоджувався, що третю судимість отримав по заслугах. Вимушена перерва у його боротьбі за справедливість була тільки з 2014-го по лютий 2019 року. Адже тоді він знаходився у колонії особливого режиму, що в місті Перевальному, захопленому сепаратистами з «республік на три літери». Нова «адміністрація» виправного закладу листування з українською Фемідою не вела, а засуджених часом використовувала, наче «ляльок» для тренувань тамтешнього спецназу. Тож за Мінськими угодами групу засуджених з Перевального, в якій був і Олексій, перевезли на підконтрольну Україні територію. І він продовжує свій тяжкий бій за правду.

Чергові десять років за гратами минуло, залишилося ще трохи більше трьох. Невже за цей час не зневірився, не опустив рук, запитую у засудженого. «Я в житті накоїв багато помилок, але сповна за них розплатився. Тож ніколи не змирюся з тим, що в мене брехнею забрали ще майже півтора десятка років життя, – каже Олексій Колов. – Я втратив дружину – вона зі мною розлучилася, втратив спокій. Нехай, я вийду незабаром на волю. А хто гарантує що на мене «не повісять» нового злочину тільки тому, що я «сидів»? Адже третій за рахунком вирок починається саме з промовистих слів «Бувши раніше судимим за скоєння аналогічних злочинів…».

About Херсонець Олександр

View all posts by Херсонець Олександр →

Залишити відповідь