Релігійні баталії: статки херсонських церковників

В Україні не вщухають пристрасті пов’язані з автокефалізацією нашої православної церкви. Зараз будь-яка, навіть зовсім далека від церкви людина, знає про такі поняття як Томос, канонічність і помісна церква. Звичайно ж, питання автокефалії українського православ’я давно дозрів, можна сказати, перезріло. Адже якщо навіть така маленька держава, як Албанія має свою незалежну православну церкву, то чому Україна не може її мати. На відміну від католицтва православ’я пішло по шляху дроблення і відокремлення помісних церков. Протягом усього історичного шляху виникнення національних держав їх православні церкви рано чи пізно отримували автокефалію. Згадаймо хоча б приклади Польщі, Болгарії, Румунії, Чехії і т.д. Україна як держава, яка кров’ю відстояла свій суверенітет в 2014 році і продовжує боротися за свою територіальну цілісність, просто зобов’язана мати свою незалежну православну церкву. В майбутньому вона повинна стати ще одним компонентом нашої національної і культурної самоідентифікації.

Дії Російської православної церкви ми повинні сприймати як гірке повчання. Нашому православ’ю не по дорозі з РПЦ. Дифірамби, які «тютюновий комерсант» і за сумісництвом патріарх РПЦ Кирило (Гундяєв) «співав» особисто Володимиру Володимировичу, а також відомі освячення ядерних ракет представниками Московського патріархату свідчать про моральний дефект його духовенства. РПЦ вже давно здобула сумну славу релігійного ідеолога доктрини «русского мира».

Але зараз хотілося б поговорити про фарисейської та лицемірною суті окремих представників нашого УПЦшного духовенства. Вельми показовим для нас є приклад зірваної зустрічі представників УПЦ з Президентом, а також офіційні заяви, прийняті 13 листопада на її архієрейському Синоді. Офіційно єпископи Московського патріархату відхрестилися від процесу автокефалії, і слідом за РПЦ розірвали спілкування з Константинополем. Послалися вони, звичайно ж, на «неканонічні дії» Константинополя в Україні. Мовляв, «навіщо так поспішати з автокефалією», «Константинополь нахабно вторгається на нашу канонічну територію» та інше.

Хто б сумнівався? Якщо підняти промову митрополита Іларіона (Алфеєва) в Мінську, навряд чи можна знайти десять відмінностей. Найбільше всіх здивувала застереження керівництва моспатріархата про неможливість провести зустрічі з Президентом на «неканонічною території». Предстоятель УПЦ, напевно, забув про зустріч в далекому 2013-му році свого єпископату з В. Путіним, яка відбулася на дуже «канонічній» території Кремля. Ситуація з невдалою зустріччю з Президентом і всі ці комічні відмовки глави УПЦ в черговий раз підтверджують повну несамостійність і залежне становище його церкви від Росії. Право її «широкої автономії», дароване в 1991 році патріархом Алексієм І – всього лише фікція.

Ймовірно, потрібно шукати глибинні причини норовистість наших МПшних владик. Зараз всі вони на все горло люблять кричати про те, що держава не повинна втручатися в церковні процеси і що церква розвивається за своїми написаним дві тисячі років тому законам. При цьому окремі представники МП забувають про те, що вони досить непогано прилаштувалися в корупційну державну машину і отримують дуже навіть непогані дивіденди. Тому тут не в канонічності справу. Справа в панічному страху бути відсунута від годівниці під назвою «УПЦ». В основі вищезгаданої норовистість лежить звичайна мирська пристрасть під назвою «користолюбство».

А що ж в Херсоні, в нашому скромному аграрному регіоні? Для прикладу архієпископ Херсонський і Таврійський Іоанн (в народі Сіопко Ігор Степанович) проживає в будинку площею більше 1000м2, розташованому на немаленькому земельній ділянці, скромно правда? Яка цікаво площа ділянки? За призначенням Земельним кодексом України для міста площа житлового ділянки не повинна перевищувати 0.1 га, хоча, при чому тут Закон? Об’єкт то не простий, в ньому живуть помазаники (прости) Господні…

Але не будемо безпідставно наговорювати на людину, яка, напевно, щиро переживає за нерозривний зв’язок з російською православною церквою і патріархом Кирилом, а якщо не буде переживати, в цьому будинку зміниться хазяїн. Дім є власністю УПЦ.
Хоча митрополит Іоанн, судячи за відкритими реєстрами, зовсім не бідна людина, у нього є автомобілі Tayota Camry, мікроавтобус Hyundai Starex H1, насилу купив квартиру в Києві вул. Провіантська, площею 174,8 м2 з паркінгом і всього за 250 тис. дол. США… та власне яка різниця що у нього є? Як говоритися що Бог послав і поки все складається добре навіщо щось міняти? Який Томос?

 

Залишити відповідь