ІРЕН РОЗДОБУДЬКО: “ВСЕ, ЩО ЗРОБЛЕНЕ, Я ЗАБУВАЮ, АБИ РОБИТИ ЩОСЬ НОВЕ”

ІРЕН РОЗДОБУДЬКО: “ВСЕ, ЩО ЗРОБЛЕНЕ, Я ЗАБУВАЮ, АБИ РОБИТИ ЩОСЬ НОВЕ”
(exclusive)😏
✒️- Розпочинати інтерв’ю з особистістю такої величини нелегко, оскільки є ймовірність зморозити щось не те, звернувши не туди. Але ми спробуємо!..
Тож, Ірен, ким мріяли стати в дитинстві?
– В дитинстві я мріяла… продавати морозиво. Але коли одного разу, набігавшись у дворі, заскочила, аби заховатися від хлопців, до бібліотеки – вона розташовувалася на першому поверсі будинку – побачила полиці з купою книжок. Здивувалася, що на світі є книжки, які пишуть для інших якісь люди і вирішила, що я теж буду писати книжки. Мені було років шість. З тієї пори я почала складати різні історії і записувати їх у нотатник. Він досі десь зберігається у мами. Так що мій вибір був з дитинства.
✒️- Похвально! Колись треба буде той нотатник випустити у світ в друкованому вигляді. Розберуть весь тираж стовідсотково!
– Ви перебільшуєте))) Дякую!
✒️- Не віриться, що Ви не володіли зовсім українською мовою…
– Ну, те що “не володіла” – це не зовсім вірно. Моя бабуся була вчителькою укр. мови і літератури. Це трішки міф, що в Донецьку зовсім не було української. Вона була… Особливо за межами міста. А в місті, в часи молодості моєї мами вважалося, що краще говорити “по-городському”. Тому мова була на побутовому рівні. Співали пісні, вчили вірші. На кожне свято, пам’ятаю, я була в українському костюмі. Так що мовою володіли, але мало вживали.
✒️- З тієї купи професій, що Ви опановували, одна незрозуміла – шпрехшталмейстер в цирку. Розтлумачте…
– Шпрехшталмейстер – людина, яка оголошує в цирку номери. Я ходила тоді до театральної студії, мала добру дикцію, тому якось мені запропонували підробити в цирку.
✒️- Для тих, хто комплексує, треба додати, що відома тепер письменниця свого часу працювала завідувачем відеосалону в кінотеатрі, а також офіціанткою в ресторані…
Яку музику слухаєте?
– Ох, Максе, якби у мене на те був час…))) люблю авторську пісню і класику – Альбіноні, Малер, Моцарт…
✒️- Ваші улюблені фільми?
– Улюблених фільмів багато… один з таких – “Амаркорд” Федеріко Фелліні. Я люблю “класику жанру” і важко сприймаю “art-house”.
✒️- Чим любите займатися у вільний час?
– У вільний час можу займатися чим завгодно… Можу просто лежати на дивані і читати чи дивитися кіно. Можу готувати щось незвичайне або малювати. Всі мої “хобі” – психологічне розвантаження. Адже якщо “хобі” стає постійним і однозначним – то вже не хобі, а професія.
✒️- Опишіть своє найбільше досягнення і найбільш вражаючий провал.
– Я користують “формулою” поета Бориса Пастернака: досягнення від провалу ти не мусиш відрізняти. Варто просто рухатись. А що ти зробив успішного чи провального – то вже розсудять люди.
✒️- В чому секрет успіху?
– Секрет успіху. Його немає. Якщо ти програмуєш себе на успіх – завжди програєш. “Програмувати” варто на любов до людей, на чесність, відвертість, і підкріплювати це все своєю діяльністю, своїм життям. І якщо ти, зрештою, зможеш зробити так аби від твоєї любові, чесності і діяльності комусь стало легше жити – оце і є успіх.
✒️- Користувалися попитом Ваші твори в школі, університеті?
– В університеті я ще не писала книжок. Тільки для себе.
✒️- Чи пробували Ви себе в написанні казок?
– Я починала з казок. Перша моя публікація була в журналі “Соняшник” – казка “Коли оживають ляльки”. Я і зараз пишу для дітей. Ось, чекаю на вихід нової книжки для 3-річних малюків у видавництві “Фонтан казок”.
✒️- Ви працювали в багатьох періодичних виданнях, зокрема заступником головного редактора в журналі “Наталі”, головним редактором журналу “Караван історій. Україна” та журналістом у журналі “Академія”. На вашу думку, журнали у друкованому вигляді довго існуватимуть?
– Глянсові журнали – це не просто “чтиво”, це ще дизайн, гарні фото і можливість розвивати смак (якщо журнал добрий), тому багато прихильників журналів будуть їх купувати. Ще такі журнали залюбки передплачують бібліотеки. Думаю, що такі видання будуть існувати навіть довше за паперові книги.
✒️- Поговоримо про Ваші ґудзики, а точніше про романи “Ґудзик” та “Ґудзик-2. Десять років по тому.” Перший твір у 2005 році здобув перемогу у конкурсі “Коронація слова”, а у 2008 році його було екранізовано. Розкажіть історію створення…
– Я не перечитую своїх книжок і говорю про них “через силу”, якщо це цікаво комусь. Все, що зроблене, я ЗАБУВАЮ, аби робити щось нове. Все, що я хочу сказати у відповідь на всі (всі!) запитання – я вже давно написала в книжках. Гадаю, їх можна читати “з олівцем” аби знайти відповіді на питання, які хвилюють моїх однодумців. Мені часто буває “пофіг” все, що про мене пишуть і думають. А думають, частіше за все, не те, що є насправді. Тому я не хочу бути “ілюзією” і для Вас, і для ваших підписників в тому числі. Краще читайте книжки. І це буде найсправжніша і найвідвертіша розмова. Якщо такої розмови немає в книжках письменника – він брехло!))) Якось так на завершення;)
✒️- Спасибі за ексклюзивне інтерв’ю!))

Спілкувався Максим Петях (МП)

Залишити відповідь